Як стигма впливає на життя хворого

Стигма — знак сорому, ганьби чи осуду, який призводить до того, що людину відкидають, дискримінують і виключають з різних сфер життя суспільства.

Стигма може призвести до стресу, тривожності, депресії та інших психічних проблем, виникнення почуття провини та самоізоляції хворих, а вкрай негативне відношення оточуючих, в тому числі медичних працівників, штовхає цих людей до бездіяльності або дій, які можуть нанести шкоду іншим людям.

Вона також може ускладнити доступ до медичної допомоги, оскільки люди, що відчувають стигму, можуть уникати звернення за лікарською допомогою через страх осуду та приниження.

Дискримінація хворих у лікувальних закладах проявляється у вигляді ненадання або недостатнього надання медичної допомоги, розкриття лікарської таємниці, грубого ставлення або ігнорування законних прав пацієнтів чи їхніх родичів.Тому медичним працівникам та пацієнтам рекомендується користуватися наступним принципом: хворі мають усі права, передбачені Конституцією України та Законами України.

Водночас, хворі зобов’язані: дотримуватися призначеного їм режиму лікування; під час лікування дотримуватися правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я; проходити у встановлені строки обов’язкові медичні огляди та обстеження, визначені відповідними галузевими стандартами у сфері охорони здоров’я; дотримуватися вимог протиепідемічного режиму.

   Стигма та самостигма зменшують прихильність людей до лікування, перешкоджають швидкій реінтеграції у суспільство та відновленню працездатності.

За даними ВООЗ, через війну в Україні чверть населення перебуває в групі ризику виникнення психічних розладів. Стигма торкається не лише хворих, а й їхніх родин, опікунів та фахівців із психічного здоров’я. Експерти закликають до гуманного ставлення та залучення людей з розладами психіки у всі сфери життя.

Стигматизація хворих з психічними розладами – це упереджене ставлення до наявності психіатричного діагнозу, госпіталізації чи диспансерного обліку в диспансерах психоневрологічного профілю і навіть до консультацій у спеціалістів даного профілю, є причиною відмови населення від спеціалізованої медичної допомоги.

Якщо людина вже має відчуття провини або сорому, наголосіть їй, що це медичний стан або захворювання таке саме як астма чи діабет. Це не ознака слабкості, не риса характеру, не кара за гріхи чи вроки.

Стигма може стосуватися різних характеристик, таких як стан здоров’я (наприклад, психічні розлади, ВІЛ/СНІД, туберкульоз тощо), етнічна належність, статева орієнтація, вік, вага чи будь-які інші атрибути, що відрізняють людину від загальноприйнятих соціальних норм.

Для окремої людини стигма є небезпечною також тим, що вона провокує зниження самооцінки та розвиток самостигми. Самостигма може призвести до внутрішньої конфліктності, погіршення самоповаги, втрати віри у себе та ізоляції. Разом зі стигматизованою людиною часто страждають також члени її родини.

Для подолання стигми в суспільстві важливо підіймати загальну усвідомленість, розвивати толерантність та розуміння, сприяти відкритому діалогу та враховувати індивідуальні потреби і права кожної людини. Крім того, важливо створювати безбар’єрне середовище, де кожна людина може бути прийнята та поважана незалежно від її характеристик. З нею потрібно працювати індивідуально, дуже часто це великий виклик та запит на системну роботу. Для подолання самостигми людина має розвивати у собі такі явища, як самооцінку, самосвідомість та прийняття себе, шукати підтримки у друзів, родини, груп однодумців або фахівців з психічного здоров’я.