Село Старі Кути – з міста з Магдебурським правом

Село Старі Кути – з міста з Магдебурським правом

Село Старі Кути Косівського району розташоване майже на межі із Чернівецькою областю. У 1715 році воно отримало статус міста, підкріплений Магдебурзьким правом. А Старі Кути стали окремим селом.

Над селом здіймаються Овидова гора (729 м над рівнем моря) та ще вищий хребет Хоминський. Потоки Гнилиця та Каменець звиваються уздовж вулиць та несуть свої води до Черемошу. Через них збудовані містки до господарок. Що один – то цікавіший.

Десь навіть з’явилася аналогія зі знаменитою Венецією. Звісно, тут судна не ходять. А от для приваблення гостей цілком можливо організувати перегони моделей корабликів водними артеріями.

Деякі містки збудовані ще за діда-прадіда, тож лік їм – кілька століть. Старовинні перильні огородження та мури мають вибиті в бетоні дати. Так господарі означували час будівництва. Споруджували на совість, бо досі тримаються, здається, в первозданному вигляді. Навіть часті повені їх не руйнують.

Старі Кути – це водночас присілок Пеньківка, кутки Каменець, Кардашівка, Передділівка, Лазорики, Кривий Віз, Ян, Долина, Помірки, Павуші.

За кожною назвою – своя історія. Приміром, Кардашівка – від турка Кардаша. Турецькі загони-ватаги тут часто здійснювали напади в XVII столітті, переходили через Черемош з боку Буковини, що належала тоді Румунії.

Якось на свято Воскресіння Христового дочка вижницького священника перейшла вбрід через Черемош і повідомила до Старих Кут про наближення нападників. Тривожно про сумну звістку сповістили трембіти і бубни. Запалили смолоскипи на горі Овид.

Козацьке військо на чолі із сотниками Павлюком і Білоголовим засікло всі виходи загону під проводом Пер-Бея. Селяни озброїлися підручними засобами. Так разом і дали відсіч нападникам. Їх поховали в урочищі на пониззі Черемошу, що досі зберігає назву Пербеївка. А для загиблих козаків насипали високу могилу та встановили хрест у Бобиному полі. Один із полонених турків був на прізвище Кардаш, який і дав початок тутешньому роду Кардащуків.

Ще два топоніми свідчать про ті часи – Татарський потік та озеро Дзвенячка під горою Овид. Колись то була велика водойма. Під час турецької навали юнак і дівчина Остап і Дзвенислава кинулися в нього, щоб не потрапити в ясир, куди часто забирали полонених турецькі нападники.

Чимало свідчень і досліджень про опришківський рух. У селі збереглося багато легенд, а також назв-свідків цих часів: Довбушеві комори, Лесівські камені, потік Козачий, фортеця в урочищі Підкамінь, печери із лазами до водойм.

Окрема тема – королівські солеварні. Чумаки возили звідси «біле золото» на Волинь та Поділля. Опісля тут оселилися вірменські купці і розширили географію постачання солі на східні землі.

Селяни тут відбували панщину, тяжко працювали. Та для особистих потреб викопали глибоку криницю в присілку Пеньківка. Однак і поляки, й опісля совєти видобуток сировиці взяли під свій контроль. Далі промисел занепав.

Гомінкий потічок Каменець виходить із джерела, де не так давно налагоджений випуск мінеральної води. Мешканці Старих Кут, як і всі горяни, працьовиті та винахідливі. Займаються виготовленням сувенірної продукції, ялинкових прикрас, різьбярством, вишиванням, писанкарством. Тут поширені садівництво й туризм.

На сезон місцеві домовласники здавали розкішні будинки старовинної архітектури туристам-«літникам». Тут бували відомі письменники Іван Франко, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Гнат Хоткевич. У навколишній природі черпали натхнення для своїх творів. Гості й зараз із задоволенням роблять екскурс цим знаменитим, багатим на історію та різні цікавинки селом.

Подейкують, що зі священиком зі Старих Кут дружив сам імператор Австро-Угорщини Франц Йосип, навіть їздив до нього в гості.

На горі Покрівське декілька років тому відбулося Архієрейське посвячення Першої Стації найдовшої в Європі, а можливо, і в світі, Міжконфесійної Хресної Дороги Кути — Бахмут завдовжки 1630 км. Її збудували спільно активісти Кут, волонтери Старих Кут та представники навколишніх громад. Так об’єднують багате минуле і нову історію. Кути і Старі Кути — наче одне ціле, тепер ще й об’єднані в територіальну громаду.